Скло та кераміка знайомі більшості людей, але на ринку-скло-кераміки існує новий тип неорганічного-металічного матеріалу. Різниця між цими трьома полягає в їх мікроструктурі. Хоча всі належать до категорії неорганічних не-металевих матеріалів (або силікатних матеріалів), скло є аморфним, кераміка є кристалічною (полікристалічною), а скло-кераміка є композиційними матеріалами, що поєднують кристалічну та скляну фази. Насправді багато функціональних скляних матеріалів сьогодні відмовилися від традиційних силікатів або кварцу, звернувшись до фторидів, фосфатів, халькогенідів і важких оксидів. Багато функціональних керамічних матеріалів також не мають зв'язку з силікатами. Скло{10}}кераміка, як композиційний матеріал із кристалічної та скляної фаз, виготовлений за допомогою високо{11}}температурного плавлення, формування та термічної обробки, зазвичай виготовляється з повторно обробленого скла та також відома як мікрокристалічне скло. Вони поєднують у собі властивості як скла, так і кераміки, володіючи чудовими властивостями, такими як висока механічна міцність, регульований коефіцієнт теплового розширення, стійкість до теплового удару, стійкість до хімічної корозії, низькі діелектричні втрати та низьку провідність, що забезпечує дуже широкий спектр застосування на ринку.
Скло{0}}кераміка — це полікристалічні керамічні матеріали, отримані шляхом контролю кристалізації скла. Вони поєднують у собі переваги як скла, так і кераміки і загалом перевершують метали та їх органічні полімери за термічними, хімічними, біологічними, оптичними та електричними властивостями. Скло-кераміку вперше синтезував у середині 1950-х років відомий хімік із скла та винахідник С. Д. Стукі, але подальші дослідження щодо неї просунулися лише в 1970-х роках. Сьогодні вони вітаються багатьма експертами як новий вид керамічного матеріалу для 21 століття.
