Фактори ціни
Більшість настільних 3D-принтерів коштують близько 20 000 юанів, тоді як деякі вітчизняні продукти коштують від 2 000 до 20 000 юанів. Однак, за словами дистриб’юторів 3D-принтерів, незважаючи на те, що вітчизняні 3D-принтери дешевші, їх якість важко гарантувати.
Для настільних 3D-принтерів їхнє застосування дуже обмежене, оскільки вони можуть друкувати лише пластикові вироби. Крім того, вартість експлуатації 3D-принтерів залишається високою для домашніх користувачів. Перш ніж надрукувати об’єкт, потрібно розібратися в 3D-моделюванні, перетворити дані у формат, який може читати 3D-принтер, а потім роздрукувати.
Сировина
3D-друк не є надскладною технологією. Відмінність його від звичайного друку полягає в матеріалах для друку.
Найбільше поліграфічних матеріалів має ізраїльська компанія Object. Він уже може використовувати 14 основних матеріалів і змішувати їх для створення 107 різних матеріалів. Змішування та фарбування двох матеріалів – це вже реальність. Однак різноманітність цих матеріалів все ще набагато менша, ніж у світі, в якому ми живемо. Крім того, ціни на ці матеріали коливаються від кількох сотень юанів за кілограм до приблизно 40 000 юанів за найдорожчі.
Ризик і вартість
Подібно до того, як ядерні реакції можуть генерувати електроенергію, але також спричиняти руйнування, технологія 3D-друку викликала низку прихованих проблем із самого початку, і її майбутній розвиток продовжує хвилювати багатьох. Ідея ідеально відтворити все, мати можливість виготовити все, що тільки можна собі уявити, звучить привабливо, але вона також, безсумнівно, лякає.
Парадокс 3D-друку
3D-друк створює об’єкти шар за шаром. Для досягнення більшої деталізації кожен шар повинен бути тоншим; щоб збільшити швидкість друку, потрібно збільшити товщину шару, що неминуче впливає на точність і якість продукту. Порівняно з традиційним великомасштабним-промисловим виробництвом, виробництво продукції з такою самою точністю не дає жодної економічної переваги, особливо з огляду на час і економію масштабу.
Галузеві стандарти
У 21-му столітті з’явилася велика кількість виробників 3D-принтерів. Відсутність стандартів означає, що одна і та сама 3D-модель, надрукована на різних принтерах, дасть абсолютно різні результати.
Крім того, бракує стандартів на друкарські матеріали. У 2012-2013 роках виробники 3D-принтерів прагнули продавати споживачам власні матеріали для друку, щоб забезпечити стабільний дохід. Хоча такий підхід зрозумілий, враховуючи, що звичайні принтери також слідують цій моделі, невідповідна сировина, яку використовують виробники 3D-принтерів, сильно відрізняється за формою та вмістом. Це ускладнює вихід постачальників матеріалів на ринок, що призводить до високих витрат на дослідження та розробки та ризиків поставок, що перешкоджає формуванню повного галузевого ланцюжка.
Проблеми процесу: багато людей можуть подумати, що 3D-друк — це просто розробити модель на комп’ютері, незалежно від її складності, а потім натиснути кнопку, щоб надрукувати готовий продукт. Це враження хибне. Розробка моделі, особливо складної, вимагає глибоких інженерних і конструктивних знань, ретельних навичок і коригування на основі конкретних обставин. Наприклад, під час друку плавлення пластику без належної внутрішньої опори в складній частині надрукований результат, імовірно, буде деформований. Пост{5}}процесів також зазвичай не уникнути. ЗМІ зображують 3D-друк як чарівний інструмент, який можна використовувати одразу після друку. Однак насправді потрібно кілька процесів після-друку: шліфування, спікання, складання та різання, які зазвичай передбачають значну кількість ручної праці.
