3D-принтери (також відомі як три-вимірні принтери) — це пристрої для швидкого створення прототипів на основі технології накопичувального виробництва. Вони безпосередньо створюють три{3}}вимірні об’єкти, накладаючи матеріали на шари. Основну технологію можна простежити до фотолітографії в Сполучених Штатах наприкінці 19 століття.
Цей пристрій, винайдений Енріко Діні, в основному використовується в таких сферах, як медицина та промисловий дизайн. Його основні технології включають вибіркове лазерне спікання (SLS) і цифрове проектування (DLP). Технологія швидкого прототипування досягла прориву в 1980-х роках, а технологія SLS була запатентована в середині 1980-х років. У 2016 році Інститут дослідження структури матерії Фуцзянь Академії наук Китаю розробив DLP-3D-принтер безперервного друку зі швидкістю 600 мм/с, що у сто разів швидше, ніж традиційні процеси.
У 2024 році Університет штату Мен запустив найбільший у світі полімерний 3D-принтер Future Factory 1.0, здатний друкувати об’єкти довжиною до 96 футів; того ж року компанія Huayang New Materials запустила у виробництво перший у Китаї повністю незалежний металевий 3D-принтер SLM класу 1,5-метра- [16-17]. У 2025 році команда з Массачусетського технологічного інституту розробила прототип 3D-принтера на рівні чіпа, використовуючи систему фотонних чіпів для досягнення нанометрового рівня точності полімеризації.
1 червня 2026 року було повідомлено, що за перші чотири місяці 2026 року Китай експортував 2,46 мільйона 3D-принтерів із вартістю експорту 6,106 мільярда юанів, що становить -{7}}рік зростання на 100,3% і 110,4% відповідно. Шеньчжень є основною виробничою базою 3D-принтерів у Китаї, на яку припадає майже 90% світового ринку споживчих 3D-принтерів-. За перші чотири місяці 2026 року експорт 3D-принтерів із Шеньчженя досяг 5,24 мільярда юанів, --зріс за рік на 128,6%, що становить 85,8% від загального експорту аналогічної продукції по всій країні.
